Невідомий об'єкт знайшли вчені між нейтронною зіркою і чорною дірою
Вчені з Американського астрономічного товариства виявили невідомий об'єкт, який знаходиться між чорними дірами і нейтронними зірками. Він був виявлений після повторного вивчення гравітаційного сплеску GW190814, який детектори гравітаційних хвиль LIGO і VIRGO, зафіксовували в серпня 2019 року.
Після вивчення гравітаційного сплеску астрономи з'ясували, що його причиною стала активність незвичайної легкої чорної діри і об'єкта невідомої природи. Маса останнього знаходиться між чорними дірами і нейтронними зірками. Результати роботи опубліковані в Astrophysical Journal Letters.
За заявою одного з авторів проекту, ця подія унікально з двох причин. По-перше, маса об'єктів, які брали участь у сплеску дуже різна: чорна діра в 23 рази важча за Сонце, а зірка 2,6 рази. По-друге, перший показник рекордно малий, а другий виходить далеко за межі максимальної маси нейтронних зірок.
Астрономи сподіваються, що їх дослідження допоможе зрозуміти, що знаходиться між чорними дірами і нейтронними зірками.
Раніше дослідники за допомогою телескопа eROSITA представили нову рентгенівську карту зоряного неба. Їм вдалося фактично подвоїти кількість відомих рентгенівських джерел, відкритих за 60 років спостережень.
Після вивчення гравітаційного сплеску астрономи з'ясували, що його причиною стала активність незвичайної легкої чорної діри і об'єкта невідомої природи. Маса останнього знаходиться між чорними дірами і нейтронними зірками. Результати роботи опубліковані в Astrophysical Journal Letters.
За заявою одного з авторів проекту, ця подія унікально з двох причин. По-перше, маса об'єктів, які брали участь у сплеску дуже різна: чорна діра в 23 рази важча за Сонце, а зірка 2,6 рази. По-друге, перший показник рекордно малий, а другий виходить далеко за межі максимальної маси нейтронних зірок.
Астрономи сподіваються, що їх дослідження допоможе зрозуміти, що знаходиться між чорними дірами і нейтронними зірками.
Раніше дослідники за допомогою телескопа eROSITA представили нову рентгенівську карту зоряного неба. Їм вдалося фактично подвоїти кількість відомих рентгенівських джерел, відкритих за 60 років спостережень.
